Ніч яка місячна, зоряна, ясная,Видно, хоч голки збирай;Вийди, коханая, працею зморена,Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,I над панами я пан!Глянь, моя рибонько, - срібною хвилеюСтелеться в полі туман.
Ти не лякайся, що свої ніженькиВмочиш в холодну росу,Я ж тебе, вірная, аж до хатинонькиСам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,Тепло - ні вітру, ні хмар,Я тебе пригорну до свого серденька,А воно палке, як жар.
Que noche tan luminosa y estrellada,Tan clara hasta las agujas podrás verlas;Oye, mi querida, por el trabajo agotada,¡Salga por un momento a la floresta.
Sentaremos juntos bajo los árboles,¡Soy el amo sobre los amos!Mira, mi amada, como si la ola de plata,La niebla se extiende por el campo.
No te asustes que tus piececitosMojaras con el rocío helado,Mi noble mujer, yo mismo hasta la casitaTe llevaré en mis brazos.
No te asustes, que tendrás frio, mi nena,Esta cálido, ni ventoso, ni nublado,Te abrazare cerca de mi pecho,Que arde como una flama.