Lapsistain rakkain tää näyttämö onMis kuutamo kujillaan kulkeeTaipunut havu, kesä hoivassa senValkomeren niin aavanJoka aavekuun siivinSaapuu mut kotiin noutamaan
Päällä talvisen maan hetki kuin ikuisuusMi pienen kissan jaloin luokseni hiipiiTääl tarinain lähteellä asua saan misViulu valtavan kaihonIkisäveltään maalaaLaulullaan herättää maan
Сцена - найдорожча з моїх дітей.Коли місячне сяйво проходить крізб алеї,Коли згинається гілка, та літо вступає у свої права,Просторе біле мореНа крилах примарного місяцяПриходить, щоб забрати мене до дому.
Додому, в країну зими, де мить триває цілу вічність,Вічність, що крадеться до мене, немов кішка,Я повинен жити там, де починається історія,Там, де скрипка лунає відлунням вічної мелодії неосяжного прагнення,Та збуджує землю своєю піснею.