Повій, вітре, на Вкраїну
Повій, вітре, на Вкраїну,Де покинув я дівчину,Де покинув карі очі...Повій, вітре, опівночі.
Між горами там долина,В тій долині є хатина,В тій хатині – дівчинонька,Дівчинонька-голубонька.
Повій, вітре, до схід сонця,До схід сонця, край віконця,Край віконця постіль біла,Постіль біла, дівка мила.
Повій, вітре, тишком-нишкомНад рум’яним, білим личком,Над тим личком нахилися,Чи спить мила, – подивися.
Чи спить мила, чи збудилась,Спитай її, з ким любилась,З ким любилась і кохаласьІ любити присягалась.
Як заб’ється їй серденько,Як зітхне вона тяженько,Як заплачуть карі очі, –Вертай, вітре, опівночі!
А якщо мене забулаІ другого пригорнула,То розвійся край долини,Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,Серце тужить, серце мліє,Вітер віє, завиває,З України не вертає.