Чи коли хто-небудь бачив,З неба як паде зоря?Я подумав: небо плаче,А вона – його сльоза.Ти підеш на захід сонця,Ти побачиш ночі тіньІ під небом – тим, що плаче,І під небом – тим, що плаче,Я почую голос твійЯ-а-а...
Залишаються на небіЦі сльозинки і завждиБудуть люди їх шукати,Як шукали я і ти.І багато їх знайдеться,Серед них буде моя,Тільки небо далі плаче,Впаде ще одна сльоза іЯ почую голос твійЯ-а-а...Я почую голос твійЯ-а-а...
Avez-vous déjà observéLe ciel à cet instant où le crépuscule vient à tomber ?Moi, je songeais que les cieux pleuraient...Mais elle, elle ne distinguait que ses propres larmes !
Tu te rends là où le soleil se couche,Tu aperçois l'ombre de la nuitEt sous le ciel qui pleure, là où se trouvent ces sanglots,Et sous le ciel qui pleure, là où se trouvent ces sanglots,Je crois entendre ta voix…
Ces pleurs demeurent dans les cieux.Mais il y aura toujoursQuelqu'un pour venir les y chercher,Comme nous venions les y chercher toi et moi...
Et dans cette multitude,Au beau milieu de toutes ces larmes,Se trouve celle qui m'est destinée…Seulement, les nues sanglotent encore…Une larme tombe à nouveau et moi,Je crois entendre ta voix…
Je crois entendre ta voix…