Пісня про матір
Посіяла людямЛіта свої—літечка житом,Прибрала планету,Послала стежкам споришу,Навчила дітей,Як на світі по совісті жити,Зітхнула полегкоІ тихо пішла за межу.
«Куди ж це Ви, мамо?!» —Сполохано кинулись діти.«Куди ж Ви, бабусю», —Онуки біжать до воріт.«Та я ж недалечко,Де сонце лягає, спочити.Пора мені, діти, —А ви вже без мене ростіть».
«Та як же без Вас ми?Та що Ви намислили, мамо?»«А хто ж нас, бабусю,У сон поведе по казках?»«А я вам лишаюВсі райдуги із журавлями,І срібло на травах,І золота на колосках».
«Не треба нам райдуг,Не треба нам срібла і злата.Аби тільки Ви насЧекали завжди край воріт.Та ми ж переробимУсю Вашу вічну роботу.Лишайтесь, матусю,Навіки лишайтесь, на йдіть!»
Вона посміхнулась,Красива і сива, як доля,Взмахнула рукою —Злетіли увись рушники.«Лишайтесь щасливі», —І стала за мисленим полемНа цілу планету,На всі покоління й віки.